Десята тисяча або коли країни вже замало. Бревет в Ізраїлі, 1200 км ^Featured

Як то мовиться, рано чи пізно це мало б статися. Їздити по просторах неньки України мені вже більше ніде, та і завершити сезон із заліковими 10К теж було б непогано. До останнього сподівався, що одесити таки надумають і ми поїдемо збірною, але час неухильно минав. І все ж вагаючись, подивившись на прогноз погоди, а її обіцяли файну, візи не треба, а пустелі я полюбляю. Ех, блін, хай їм чортякам, і вирішив їхати один. Ціни на квитки виявились більш-менш не такі вже й дорогі як думалось, взяв на сайті....тут мала би бути не проплачена реклама, але скажімо просто - Саларіс знає свою чорну справу. Єдине що лякало, так це можливі проблеми через моє арабське минуле та незручності перти велосипед літаком, бо дуже не хотілося отримати з нього карбокотлету.

27.10.2014

В аеропорту Борисполя оформився майже без проблем на рейс до Тель-Авіва. Підлітаючи до вечірнього Ізраїлю і дивлячись в ілюмінатор вже з'являлося заворожливе почуття - земля "горіла" мільйонами ліхтарів і прожекторів. На кордон-контролі особливо не мучили, відповів на цілком нормальні логічні запитання, та із полегшенням пішов шукати свій багаж. На видачі багажу трапилася невеличка хохма. Очікуючи пасажири були здивовані коли побачили серед купи чемоданів мій манюсенький 200-грамовий згорток багажу, а ще через 10 хвилин я забрав коробку з цілісіньким велосипедом. Потім я попрямував до виходу шукати таксистів, тому що автобуси начебто вже не ходили, а поїзд приїжджав умовно в центр, а заброньоване житло моє знаходилося в північній частині міста. На вулиці стояв автомат-інформатор, пошарив в ньому та зрозумів що таксі буде коштувати 170 шекелів, а це приблизно 50$ за якихось 27км! Трохи не повірилось, тому все ж вирішив перепитати у старшого, і він підтвердив ціну. Далі, я знайшов неподалік зручне місце, переодягнувся і зібрав свій велосипед за годину, після чого покотив розсікати міські простори нічного передмістя Тель-Авіва. На годиннику вже була година ночі і транспорт майже не їздив, тому було дикувато зупинятися на червоне світло. На деяких розв'язках поблукав, тому доводилось кружляти.

На поселення майже за копійки, як пізніше з'ясувалося, в елітному районі люб'язно до себе прийняв ізраїльтянин Марк - студент що вчиться на вченого-фізика в Тель-Авівському університеті на факультеті астрофізики та космології. Окремо варто зазначити, що Марк і студент, і любитель-музикант, металіст з довгим волоссям, якому позаздрили б багато дівчат. Макр відноситься до того добродушного типу людей, для яких допомога людству важливіша, ніж власне побутове життя. Вражений останніми подіями за такий короткий проміжок часу, я зміг поспати від сили лише годинку-півтори.

28.10.2014

З ранку пішов у найближчий магазин за їдлом. Нічого такого не взяв, а 200грн з карти вже пішло легко. Так, 1,5 літри Коли коштує на наші 25 грн. Зробив пару фоток. В місті дуже красиво, але я пішов назад до оселі пакуватися та морально готуватися до старту. Старт призначений на 22:00 біля старого маяка, а передстартова підготовка на 20:00 в кафе, що в 300 метрах від нього. Моє житло знаходилось відносно недалеко, в 5 км від старту. Але, так як мені вже набридло чекати, покотив собі потихеньку раніше. Вечірній Тель-Авів не гірше денного. Немало було помічено електровелосипедів. Приїхав, а там вже чекав Рінат з Уфи, який передав усім привіт. Поки поспілкувався, поки трохи допоміг йому з Garmin, скоро вже почали підтягуватися й інші учасники. Далі вечеря та реєстрація. Всього мало стартувати 23 учасника. Крім п'ятерих місцевих, ще один угорець тижнем раніше відкатали дистанцію, так би мовити контрольну, щоб на представницькому не впасти у бруд обличчям. Найбільший склад був представлений росіянами і німцями - по 6 чоловік. Був там і такий собі інтернаціонал з Канади, Британії, Ірландії, Італії, Голландії, Франції, Пів.Кореї, в тому числі дві жіночки, а ще був американець на фіксованій передачі. Час старту трохи дивний, але пізніше стало зрозуміло чому. Насправді, організація, вибір маршруту, час старту, розташування КП добре продумані. Особливо спальне КП, де точка одна в Сде Бокер, на який припадає 3кп на 384км, 621км і 995км. Старт взяли неспішно вздовж річки Яркон по велодоріжках і алеях в перемішку з бігунами. У них там був якийсь свій захід. Дорога до Кесарії відмінна (КП №1 - 85км), освітлення відмінне, ліхтар майже не потрібен. Перепади висот майже не відчувалися.  Два рази відвалив від групи по своїм справам. Здоганяючи, доїхав з першою групою із 10 чоловік з середньою швидкістю 26 км/год. На КП нас вже чекали на машині організатор Таль Катзір і його помічник Лев Бройтман, який проїхали свій перший ПБП в 1999 році. Із спілкуванням проблем не було, тому що Лев виходець з Молдови. Треба відзначити, що на всій дистанції вони вдвох майже всюди встигали обслуговувати бревет. Чек поінт здійснювався по QR-кодах, виданих на маршрутних листах, для он-лайн сповіщення реального часу проходження. Але я так зрозумів, що з онлайн-режимом в них так і не заладилося. Поки кожний займався своїми справами, в мене глюкнув Garmin. Перезавантажив його, та з жахом не міг знайти в ньому наступні 300 км маршруту КП №1 - КП №4. "Шеф, усе пропало!" Як їхати далі? ... Розвернулися ми назад по тій самій дорозі, через п'яток кілометрів всім захотілося наповнити води. В мене витрати ну взагалі ніякі, фляги як були майже повними так і залишалися. Дика ніч надворі, стояти в черговий раз після КП теж не було бажання, тому покинувши попутників рушив далі сам, потрохи нарощуючи темп, що дало можливість зігрітися. Їздити там вночі - саме задоволення. Добре, що на всяк випадок в компік закинув загальний трек, але своїх відміток у ньому вже не було, та й кілометраж від нуля збився. Але курс показує, ну та й добре.

29.10.2014

Вранці, на 180км уже почали з'являтися перші затяжні подйомчики з добрим відсотком. Проїжджаючи повз бензоколонку, Garmin дав сингал. Не маючи поняття де я знаходжусь, подумав що це КП2, де необхідно щось купити. Виїжджаю, бачу в далечині червоний маячок і думаю – дивно, 100 км проїхав, невже хтось наздогнав та ще й не заїхав на чек-поінт. Доганяю шосера, а то виявляється не наш. Шосер щось намагався заговорити, але я нібарабум, тому так і котилися разом 10 км до наступної розвилки. Але в 06:15 Garmin знову пікнув. Зупинившись, дістав паперовий мануал і зрозумів, що на попередній бензоколонці я даремно зупинявся.

На 340 км з'являються перші ознаки втоми, пригальмовую і роблю фото на пам'ять. До КП№4 на точці 384 км поступовий набір висоти на рівні 500 м. Якщо є швидкий спуск, то логічно повинен бути і крутий підйом. В конкретному випадку, це 13 км в гору Эвнон. Але, чи то я не очікував такого, чи то занадто розслабився, але скоріше за все просто вже заголодував. Мені тут стало дуже туго просуватися. Їдеш-їдеш, дивишся-дивишся в Garmin, а кінцевої висотної точки так і не видно. І так протягом 1,5 години. Це жесть. Відчуваю, що вже пульс підбирається до межі, і пару трійку разів двигун захлинається і доводиться зупинятися. Такого взагалі зі мною ніколи не було. В четвертий раз не зумівши взяти першу космічну швидкість в 3 км/ч, звалився на землю разом з велосипедом. Фляга випала, побіг наздогоняти її вниз. Ну, думаю, ще й половини шляху нема, невже я «приїхав»? Подряпин начебто ніде нема, просто стояти і мерзнути - не діло. Йду трохи пішки, але в контактах на такий підйому теж справа невдячна, ноги сковзають. Розім'явшись пішими вправами, сів у сідло і таки додавив підйом. На вершині вже чекав Таль з водичкою, якої я не набирав ще із останнього КП.

На загальній ділянці дороги зустрів Ріната, прямуючого ще тільки до мертвого моря. Трохи постояли побалакали, і це саме там, де цього не можна робити. Когось ще бачив, але не розібрав, а далі був змушений з'їхати на іншу дорогу. У Йерухамі помітив, що підпустило заднє колесо - схоже на повільний прокол. Зупинився підкачати, до КП №6 залишалося 24км. Ставало вже прохолодно, але перевдягатись було ліньки, тому вирішив дотягнути до КП. У Сде Бокер приїхав десь о двох ночі, втомлений, відразу завалився відпочивати. Лев помітив, що я приїхав, зайшов до мене, тому я чекпоінт пройшов, можна сказати, не вилазячи з ліжка – пречудово! В дорозі 621 км та 28 годин.

30.10.2014

Проспавши 3 години, прокидаюсь близько о шостій ранку. Перезавантаження успішно виконано. Їдемо цього разу на південь у напрямку Эйлата. Пагорби все продовжують діставати, але розім'явшись настрій поліпшився. Оазис у пустелі надзвичайний. Кафе виявилося дуже потрібним і корисним закладом. Взявши сік, я одержав здачі більше, ніж дав. Питаю продавця - у вас сьогодні день щедрості, чи як? Він швидко збагнув, що помилився, подякував і забрав назад зелененьку купюру. Підходив поспілкуватись ще виходець з Болгарії - все цікавився велосипедом, народ там дикий цікавий до карбона. Певно, дорогий для них. Такі велосипеди здебільшого тільки у спортсменів. Розмова далеко не зайшла, бо співрозмовника чогось заклинило на фразі "гроші - то мало, чи багато?"

31.10.2014

Виїхав з КП №8 (995 км) о сьомій ранку. До фінішу залишалось 215 км. Дуже великих підйомів більше не передбачалося і це втішало. Дорога на 70% була тою самою, тільки у зворотньому напрямку, довгою і нудною. Нічого особливого, просто загальна втома плюс недосипання давалися взнаки. Сухпайок вже давно не ліз до рота. Заїхав до бензоколонки, узяв чеків. За 120 км до фінішу полив дощ, стало прохолодно, дощовика не було, вітровка майже не допомагала. Зупинятись не було бажання. Коли просохнув, знов полив дощ… До Тель-Авіва під’їзджав вже повільно. В передстартовому кафе (фініш співпадав із стартом) взяв чек, але пізніше виявилось, що апарат не був переведений на зимовий час, тобто 67:35 є правильним часом. Поїхав у люлю відсипатися. Витратив енергії настільки, що спав мов убитий у двох терміках під ковдрою. 

В суботу, майже як огірочок, поїхав на фініш, але мало кого побачив, бо всі хто прибув зранку пороз'їзджались спати. Трохи покатався по "трасі здоров’я", а десь о 15-тій дня здійнялася сильна буря, дощ, який споганив все барбекю. В день відльоту покатався ще й по місту в пошуках пакувального матеріалу, походив трохи пішки, та випробував місцевий поїзд.

Отже, цей бревет вважається найважчої категорії. Але він того вартий. Це підтверджує слова досвідченого німця Peterа Zinnerа, який здається був наступним за мною. На 962 км відмітці він сказав - "Я проїхав маршрутів понад 200км 304 рази, але цей Ізраїльський є 305-м, і я ніколи не був таким близьким до сходу, ніж зараз". Але він таки доїхав.

Одним словом, було класно. Коліна цілі, лише дупу натер. Я задоволений та рекомендую. Правда, проведення наступних 1200 там буде лише через 4 роки.

Артем Грищук

Источник: velokrivbass.com